Дублянська громада
Самбірський район, Львівська область

село Велика Озимина

Географія:

Озимина - загальна назва двох, поруч розташованих сіл Мала Озимина і Велика Озимина, які знаходяться в Самбірському районі Львівської області, в Передкарпатті - території між долиною Дністра й північно-східною основою Карпат. На цей час адміністративно це два села, хоча й підкоряються обидва Дублянській селищній раді, а з давніх часів вважалося одним поселенням з однією спільною історією.

На північ від Озимини знаходиться селище міського типу Дубляни, на захід — село Городище, на схід — село Новошичі, а на південь — Долішній Лужок. З географічного довідника XIX ст. «Словник географічний Королівства Польського та інших країв слов'янських» ми дізнаємося, що в той час на північному сході Озимини знаходилося пасовище під назвою «Мочар» (Moczar), а на північному заході - пасовище «Толока» (Tloka). А сама західна частина Озимина називається Горіщняни (Horyszniany або O. Gorna (Horiczna)). На захід від Великої Озимини знаходиться Мала Озимина і навіть зараз її іноді в розмові називають Горіщняни (Горіщани). А північні вулички Малої Озимини і тепер називають Толокою. Вздовж південного кордону Малої Озимини тече річка Черхавка (інша назва Черхава) - ліва притока річки Бистриці. Бистриця і Черхавка входять у водний басейн Дністра.

Є дві версії походження назви річки Черхавка. За однією версією, цю назву зводять від дославянського «Чорна», дослівно - «Чорна ріка». А за другою - це назва утворилася на слов'янській основі, про що свідчать родинні, однокореневі назви в західнослов'янському ареалі. В основі назви архаїчне cьrxava (дно річки «черхате» - нерівне, горбисте). Черхавка утворюється в місці злиття річок Сприня і Блажівкі, на північній околиці села Черхава. Площа басейну Черхавки становить 168 км2. Тече переважно з північно-заходу на південний схід протягом 26 км і впадає в Бистрицю-Тисменицьку біля Великої Озимини. На річці багато перекатів, дно кам'янисте, місцями мулисте, в середній та нижній течії сильно звивиста. Бистриця у свою чергу повертає на північ, обмежуючи село зі сходу. Черхавка - річка загалом неглибока, водяться окуні, карасі, щуки.

За річкою, вздовж того ж південного кордону Озимини проходить автомобільне шосе Самбір-Дрогобич, яке було побудовано в 1855-1858гг. Від траси до села можна потрапити двома мостами через річку. Перший — пішохідний міст через Черхавку приведе нас відразу в Малу Озимину. Зараз це сталевий міст з трубчастих балок і настилом із сталевих листів. Другий великий, автомобільний міст, який веде у Велику Озимину. Якщо їхати по цій дорозі в село, то перед мостом праворуч від дороги можна побачити озиминський цвинтар (загальний для Малої та Великої Озимини), а вже проїхавши через міст, ліворуч ми побачимо дерев'яну церкву Святого Миколая.

Історія:

На території Городища та Великої Озимина розкопані 5 курганів ще далекої епохи бронзи (II тисячоліття до н. ери). Зараз селу не менш 605 років та існувало вже наприкінці XIV століття.

Перші письмові згадки про село датуються 8 травня 1406 року. Саме цього дня Ельжбета, вдова по Спитку, польського магната і краківського старости, власника міста Самбора, який загинув 12 вересня 1399р. у битві з татарами на річці Ворскла, своєю основоположною грамотою подарувала польським ченцям, отцям-домініканцям, під будівництво монастиря і костелу великі землі в місті Самборі (між вулицями Перемишльської (Шевченко) та Зеленої (Січових Стрільців)) володіння Шаде-Яблінь і призначила їм десятину з українських сіл Озимина, Лука, Купновичі, Пьяновічі, Стрільбічі і Ступниця. За це ченці зобов'язалися відправляти у костелі святу літургію по засновницю Ельжбету, її чоловіка і родичів, а також раз на місяць одну літургію в селі Озимина.

Є згадка села Озимина в мемуарах середньовічного французького (бургундського) лицаря Гільбера де Ланноа (1386-1462), які називаються «Подорожі та посольства». Між іншим, ці мемуари вважаються першим західноєвропейським описом середньовічної Русі. На Русь де Ланноа навідувався двічі: перший раз взимку 1413, коли з-за того, що не відбувся похід лівонських лицарів на литовців, вирішив використати час для поїздки у володіння Новгорода і Пскова. Другий - у 1421 році, коли він як посол герцога Бургундського, а також французької та англійської корон проїжджав через західноруські землі Галичини та Поділля. Наприклад, у записках про подорож лицаря в 1421 році читаємо:

« З Пруссії я вирушив до короля польського через місто Садову (Sadowen) у Русі. Я знайшов короля в глибині польських просторів, в одному бідному місці, званому Озимина (Oysemny), і виконав уставлене до нього своє посольство миру від 2-х королів (Франції та Англії) і передав дари короля Англії. Польський король надав мені превелику честь, виславши до мене назустріч за тридцять миль людей, щоб проводити мене нього, і наказав у вказаному просторому місці влаштувати для мене дуже гарне житло із зеленого листя і гілок для того, щоб я перебував біля нього. (Дуже схоже на «Петра» - Вам не здається? - моя примітка.) Король водив мене з собою на полювання, на якому брали ведмедів живцем, поставив в мою честь два прекрасних бенкети: один з них, на якому було подано понад п'ятдесят пар страв, був особливим. Король посадив мене за свій стіл і посилав мені весь час страви. І він вручив мені листи, які я попросив у нього. Вони були адресовані імператору турецькому, з яким він перебуває у союзі проти короля Угорщини. Ці листи повинні були для мене служити охоронним свідоцтвом у Туреччині.  »

Королем Польщі в той час був Владислав II Ягайло.

Село Озимина було центром окремої Озимінской волості, що вказує на його давньоруське походження. Тоді було кілька типів сіл: волосного, німецького права і села руського права, які в XVI столітті королівські польські ревізори ототожнювали з німецьким. До останньої групи належала й Озимина. Абсолютна більшість мешканців цього села сповідувало православне (згодом греко-католицьке, потім знову православне) віровчення (в селі ніколи не було костелу, тільки церква) і використовувала властиві для корінного населення імена: Іван, Федір, Василь, Михайло і т. ін. Озиминська волость підкоряла собі цілий ряд навколишніх сіл. А створення у 1590 році Самбірської економії стало причиною поступової ліквідації цієї волості.

У 1760 році чотири озиминских мельника мали два млини та дві чверті землі. На правах примусу у них були зобов'язані молоти зерно громади сіл Озимина і Нижній Лужок. А також ці громади проводили ремонтні роботи на млинах і забезпечували їх жорнами. Королівська скарбниця отримувала 1/3 прибутку з мірок жита і пшениці, а 2/3 залишалася мельникам. 1/3 витрат на ремонт млина брали на себе мельники, а 2/3 - королівська скарбниця. Як правило, посессорство млинових господарств було спадковим і передавалося від батька до сина. Млинові чверті землі в основному оброблялися сільськими громадами примусово - це була обов'язкова панщина (так було в Озимині, Шептичах, Дублянах і т. ін.). У 1895 році в Озимині, Дублянах, Кульчицях та інших навколишніх селах був великий неврожай, в результаті якого від голоду селяни вмирали сім'ями.

В останні десятиліття XIX століття Галичина, будучи у складі Австро-Угорщини, була одним з найбільш слабко розвинених країв імперії. Значний відсоток неписьменного населення породив гостру проблему формування народної освіти. 25 червня 1867р. цісарською постановою в Галичині була утворена Крайова шкільна рада, а згідно з розпорядженням міністерства освіти від 1 грудня 1870р. також повітові та місцеві шкільні ради. Місцеві шкільні ради створювалися у громадах, де існували основні типи шкіл і до їх складу входили представники школи і церкви. Так було і в Озимині. Рада складалася від 3 до 5 членів, які вирішували всі питання, пов'язані з утриманням школи, стежили, щоб вчителі належним чином виконували свої обов'язки, а також за виплатою їм зарплат та пенсій. Місцева шкільна рада обиралася строком на 3 роки. Шкільні місцеві ради існували і після розпаду Австро-Угорської імперії. Збереглася печатка-штамп Озиминської шкільної місцевої ради. У центрі Малої Озимини є невелика будівля. Раніше тут була початкова школа з 1 по 4 класи. Школа невелика, але її вистачало - дітей у класі було небагато - до 5-7 учнів. Після закінчення цієї школи діти переходили вже в середню школу, яка розташована в селі Городище. Пізніше цю початкову школу закрили, всіх дітей перевели навчатися у Городище, де вже було повне початкове і середнє навчання. А в малоозиминській школі утворили сільський клуб, де влаштовуваються танці, громадські збори. Зараз цей сільський клуб називається - Народний дім «Просвіта». 4 вересня 2007 на фасаді Народного дому була урочисто відкрита меморіальна табличка на честь крайового провідника ОУН, політвиховника бойовок УПА тактичного відділення 'Маківка-24' Володимира Федика (псевдонім «Береза»). Майбутній повстанець народився в Малій Озимині в 1921 році і навчався у цій школі в 1927-1930рр.

Збройну боротьбу за незалежність України розпочав у 1944 році. Тереном його діяльності були Турківщина, Бориня, Підбузскій район, бойківська частина Закарпаття і частина Закерзоння. З 1946 р. очолив крайовий провід з пропаганди і став провідником ОУН. 'Береза', як згадують очевидці, всіляко охороняв молодих вчителів, які прибували до шкіл Галичини з Великої України, цікавився умовами їх життя, навчанням дітей у гірських селах, а дорослих попереджав про можливі провокації з боку енкаведистів. Великим авторитетом користувався серед бойових побратимів, населення, за що його назвали 'гірським генералом'. Є суперечливі дані щодо часу загибелі у Стрийському районі Володимира Федика - 1949 (1950) р. Місце поховання повстанця невідомо. Йому було всього 28 років...

Відомо що в княжі часи землі Озиминські були віддані на користування одному із воєвод Данила Галицького – Гурію, який мав тут свої псасовища. Прізвище якого в селі збереглося і по наш час.

Також з села родом Владислав Мацульський, відомий генерал Австрійсько-Угорської імперії при генштабі Австрійської армії у Відні. Купив землі між Сідим і Городищем, де був збудований літній будинок для відпочинку, від того часу називається ці місця «генералівка». За часів окупаціної влади СРСР цей будинок був відданий на потреби лікарні і було відкрито Пульманологічне відділення, яке працю і на даний час. Також в селі було похавано його доньку Марі, яка померла в дуже ранньому віці від пневмонії. Відомо що похорони настільки характеризували втрату генерала, що він усю дорогу до церкви застелював пелюстками троянд для своєї покійної дочки, також в селі в похований сам Мацульський і його дружина. Під час повстанського руху, який процвітав в селі і мав велику підтримку між сільського населення, могила генерала була осквернена нелюдськими діями тогочасного катівського міністерства НКВС.

У період боротьби з окупацією від імперської влади Росії, більшовицького режиму, окупації СРСР і Гітлерівської Німеччини, багато селян брали участь у національно-визвольних рухах. Багато чоловіків були у УГАУСС, також велика чисельність жінок та чоловіків була в УПА. В ці періоди багато було в битих і замучених в катівнях НКВС. Село було спалено в вересні 1939-го року поляками за непокорення. В часи ІІ-ої Світової Війни на полях Озимини були бої, під час відступу німців, вони підірвали міст і млин, який знаходився в селі.

В часи правління окупаційною владою СРСР, село ввійшло в категорію, як непреспективне і було кинуте на шлях його занепаду. На даний час, молодь з села роз'їжджається,одним порятунком є місця біля річки часто використовуться для відпочинку, риболовлі та купання туристів та відпочиваючими з прилягаємих сіл та міст,кількість будиннків з 1000-чі скоротилось до 100. Але віримо що наше село коли ще розквітне, як і колись!

Пам'ятки:

Неподалік від фельдшерського пункту Великої Озимини встановлена велика кам'яна брила з пам'ятною металевою табличкою з таким написом: «З Озимини бере початок Рід Івана Франка. Тут народився його прадід Теодор, дід Іван, а 11.05.1802р. - батько Яків Франко». Цей пам'ятний знак був урочисто відкритий 16 вересня 2001р. Він встановлений навпроти місця, де стояла хата прадіда Івана Франка - Теодора. 9 липня 2002 року на місцевому сільському цвинтарі було проведено освячення могил предків цього великого українського письменника. Прізвище Франко вперше згадується в документах 1777 року в селі Озимина.

У своїй тритомній роботі в шести книгах «Галицько-руські Народні пріповідкі» (1901-1910гг.) Іван Франко написав прислів'я та приказки, які він зібрав у Нагуєвичах, Дрогобичі, Самборі, Озимині, Унятичі та ін селах Передкарпаття.

Церква:

Найперші згадки про неї в селі ведуться з 1565-1566гг. Попередня дерев'яна церква була збудована в 1673 році, а в 1860 (1862) році на її місці була побудована нинішня церква - дерев'яна троєзрубна однорівнева будова з шоломоподібним куполом над нефом з ліхтарем і маківкою на світловому восьмерику. У 1892 році церква була оновлена. У радянський період, 27 років (з 1962 по 1989 рік) стояла закритою. Біля церкви є старий церковний цвинтар.